«Ленін погрожував мені пальцем». Газета "Вечірній Київ"

Вечерний КиевКиївський скульптор Ігор Романовський увічнює своїх героїв у старих вінілових платівках.

Протягом десяти років Ігор Романовський створював своєрідний пам'ятник вініловому сторіччю: скульптури з платівок. Вінцем цієї епопеї стала виставка «Грамофонне сторіччя», що проходила в Музеї історії Києва. Поруч з портретами та фігурами людей були й унікальні зображення безтілесних створінь: голосу, рок-н-ролу, звуку.

...У майстерні Ігоря Романовського пахне Музикою. На стінах - плаката музикантів з підписами, на поличках - платівки й котушки з плівками фільмів, знятих господарем ще у 12 років (Ігор мріяв бути кінооператором), на підставці біля столу - фігура Фреді Меркурі. У середині 80-х, коли меломани ганялися за дисками Аманди Лір та Висоцького, «Бітлз» та «Пінк флойд», а «платівкові» фарцовщики були не менш популярними, ніж «джинсові», Ігор примудрився зібрати колекцію з 200 сучасних та 70 старих платівок. Тоді ж почав ліпити з глини легендарних музикантів. Першими були постаті «несамовитого Фреді» та Віктора Цоя. «У 1990-му, - згадує він, - був ювілей Леннона. Я збирався на день народження до свого приятеля-бітломана і все думав, який подарунок йому піднести. Раптом мене осяйнуло, і я зробив з платівки рамку і вмістив туди фото «Бітлів». Це й був початок «вінілового» періоду моєї творчості».

Джон Леннон

«Дідьє Моруані я просто втопив»

Першим усвідомленим витвором Ігоря був портрет Едіт Піаф, буквально видавлений (шляхом термообробки) у платівці. У 1998 році його купив сенат Франції, що прибув на виставку Романовського в Парижі чи не в повному складі. Окрім «вінілу», там було представлено цикл скульптурної графіки 12 відомих особистостей: Рерих, Булгаков, Кусто, Параджанов, Леннон та інші.

Ту, першу «Піаф» він так і не зміг відтворити. «Гнув, гнув платівку, а вона наче зачарована - нічого не виходить». Доволі часто невдалі, як Ігорю здавалось, витвори, він просто знищував. Так було, наприклад, з «Чарівним вирієм», присвяченим італійському співакові Дідьє Моруані. «Ця робота простояла кілька років, і я зрозумів, що вона недосконала. Узяв човен, і ми з Наталкою (дружиною) відплили під міст і це півметрове творіння просто вто-пили».

Игорь Романовский и Луи Армстронг

Останнім часом інтерес до «вінілових» скульптур Ігоря не згасав - адже нічого подібного раніше ніхто не робив. «Якби я хотів потрапити до Книги рекордів Гіннесса, - жартує він, - зробив би статую Свободи з вінілу на повен зріст».

...Відвідувачі виставки «Грамофонне сторіччя» помітили серед експонатів гіпсовий відбиток долоні Андрія Макаревича. Віднедавна Ігор збирає «руки», серед яких, окрім його друзів-художників, відбитки російського співака Олега Мітяева та колишнього консула Великобританії в Україні Саймона Бата. А з долонею Макаревича вийшла зворушлива історія. Після концерту «Машиньї времени» в Києві Ігор запропонував йому увічнити ще «гарячу» після гітари руку в гіпсі. «Андрій був дуже хворий, з нежитем та температурою 39, але на прохання відгукнувся і 20 хвилин, не скиглячи, тримав руку а спеціальному розчині. Потім випив чарочку, повеселішав, і ми чудово поспілкувалися,.. Взагалі, мені подобається Макар. Людина любить життя і радіє будь-якій дрібниці».

«Старі пісні треба слухати на патефоні»

У «Портреті знайомого музиканта», зробленому з осіннього листя, багато хто впізнає Юрія Шевчука. Але відбитка руки лідера «ДДТ» Ігор не робив... «Юра кинув пити, й це, напевно, позначилося на стосунках з усіма. Тяжко спілкуватися крізь стіну». Хоча одну з кількох фігурок Цоя Романовський подарував саме Шевчуку.

Ще одну - Ігорю Талькову, з яким Романовський був добре знайомий. «Пам'ятаю, як я поїхав на вокзал проводжати Талькова і його музикантів. Ми зайшли в купе, і Тальков сказав: «На жаль, мені немає чого подарувати тобі. Навіть платівок з собою не захопив». Тоді я витягнув з кишені куртки велике фото Цоя і попросив Талькова написати на ньому текст пісні «Пам'яті Цоя». Потяг ось-ось мав рушати, але співак старанно дописав до кінця, поставив підпис, домашній телефон і запросив мене на концерт у Москву.

Я приїхав. Після концерту він замовив мені портрет-маску Леніна, якомога жахливішу... Я назвав творіння «Остання посмішка Ілліча»: пів обличчя людини, решта - череп».

Як розпочав роботу над портретом вождя, почалася містика якась. Ілліч з'явився нашому героєві уві сні: молодий, чомусь високий, він летів у сірому фраці й погрожував Ігореві пальцем. «Вранці я захворів: запалення вух, висока температура. Через два дні продовжив роботу, але гіпсова маска раптом почала вкриватися плямами та пліснявою... Коли Тальков загинув, я хотів закопати «Леніна». Передумав. Зараз «Ленін» у мене, але я був би дуже радий його позбутися».

Ігор Романовський має «реанімаційний» куточок у Києві, де він набирається енергії Це -Гідропарк. «Мало хто знає, що до революції там було селище рибалок і суднобудівників Передмісна Слобода, де й жили мої предки. Під час війни німці, відступаючи, спалили Слободу. Але ще в дитинстві батько показав мені місце, де стояв їхній будинок. Я багато разів робив там розкопки й знаходив різні предмети: лезо ножа, стару іржаву тарілку, кахлі...» Я приходжу туди й... спілкуюся з янголами, буквально відчуваючи струмені енергії. Навіть на ділянці метро від «Гідропарку» до «Дніпра» у мене з'являються незвичайні ідеї. Я вважаю, що тут літають мої янголи».

...Композицію «Рок навкруг годинника» Ігор присвятив пісні Біла Хейпі «Rock around the clock», з якою 1956 року рок-н-рол увірвався у наш світ: жіноча й чоловіча нога застигли в танці на фоні платівки-циферблата.

«Старі пісні треба слухати на патефоні - його не замінить жоден музичний центр. Як, до речі, компакт-диски не замінять скрипучого звуку вінілової платівки. Я з особливим хвилюванням ставлюся до культових дисків», - промовив Ігор і обережно дістав з полиці платівку «Бітлз». Голка старенького програвача опустилася на раритетний вініл, і майстерню наповнило ностальгічне: «Мішел, май бел...»

Тетяна ЛЯХОВИЧ


← Back to the articles list